Марокко: міфи та реальність (+відео)
Чесно кажучи, я не мріяла про Марокко так само пристрасно, як про Ісландію. А дарма. Країна вразила, закохала, зламала усі стереотипи. Я довго готувала цю статтю (від початку карантину!), сподіваюсь, вона вийде теплою та інформативною.
Отже, почнемо з початку. У Марокко ми потрапили якраз перед зхакриттям кордонів. 12-ого березня повернулись та дізнались, що усі перельоти скасовують та країна розпочинає карантин. Тому наше Марокко ми називаємо "передкарантинне". І у цьому є свій зміст.
Але якщо розпочати ще раніше, то "наштовхнемось" на візу.
Міф 1. Віза у Марокко відкривається довго та складно.
Так, у Марокко потрібна віза. Точніше, у Королівство Марокко. Віза проста та фактично не знає відмов, на неї просто треба правильно записатись (через email, днів прийому лише два у тиждень). Приходиш з анкетою, фотографією, паспортом, квитками, букінгом та довідкою про доходи - і чекаєш. Розглядають усе це діло близько трьох тижнів. Тому сильно радимо робити усе завчасно. Для того, аби поїхати у березні, ми записались ще у грудні. Подати тебе на неї у Києві може і твій родич чи друг з нотаріальною довіреністю, а от забрати повинин ти сам.
Врешті ми отримали візу доволі легко.
Міф 2. У Марокко дуже дорогий переліт.
Ще у грудні ми вхопили переліт з Ryanair через Нюрнберг. Уся дорога на двох нам обійшлась у... 120$! Так, потрібно моніторити та шукати. Але куди не потрібно?
Переліт вийшов достатньо швидкий та легкий, встигли навіть погуляти німецьким містечком.
Перше, що справді вражає - це аеропорт міста Марракеш. Розкішно! Але не встигли ми роздивитись його, як нам видали в руки папірчики - заповнюйте. Потрібно було вказати рейс, ряд, номер місця та чесно зізнатись чи бував ти у Китаї. Тоді це все не тривожило. Хто б знав, що нас чекає.
Швидко заповнивши анкети, ми підійшли до віконечка прикордонника. Where do you work? - з легким французьким акцентом спитав мене чолов'яга у синій формі. Отримавши відповідь, різко передав паспорт, усміхнувся та показав на додаткову перевіру багажа, що чекає кожного.
Врешті - свобода та Марракеш.
Міф 3. У Марракеші брудно та галасливо.
А цей міф частково правдивий. У Марракеші справді шумно, але лише у центрі. Увірвавшись до центральної площі, потрапляєш у галас та постійний карнавал. Тут намагаються продати, торгуються, пропонують показати дорогу. З цим окрема історія. Центральні вулички справді тісні та засплутані. Гугл карти губляться, а місцеві хутко шукають погляд туриста, аби вивести з нетрів великого міста. Звісно, за гроші. Ми ходили впевнено та з хорошими картами - все було добре.
Проте мені хотілось пошвидше покинути площу, аби погуляти спекотними, але тихими районами. Так і вийшло. Як тільки покидаєш центр - тихо та чисто.
Міф 4. Прокатні компанії у Марокко погані.
Далі нас чекала найдовгоочікуваніша пригода: дорога до пустелі. З Марракешу туди їхати близько 500 км, тому ми вирішили зорендувати на три дні авто, аби довгий шлях долати комфортно та заодно потестувати локальні прокатні компанії. Спойлер - це була одна з кращих наших прокатних компаній та краща подорож. Але по порядку.
Вранці ми поїхали на автобусі до головного офісу компанії. Там нас чекав дуже привітний власник та новеньке авто. Новеньке! Чисте, помите, а власник люб'язно пригостив нас... сніданком! Міф про прокатні компанії було розбито вщент - прекрасний досвід оренди авто.
З Марракешу виїжджалось тривожно через насичений рух, але вже за містом зустрічає тиша та прекрасні дороги. Звісно, за вікном неймовірна спека, тому переконайся, що у авто працює кондиціонер.
Дороги дуже красиві.
Заїхали у Айт-Бен-Хадду, де знімали "Перлина Нілу" та на покинуту заправну станцію, де Голлівуд знімав фільм жахів "У пагорба є очі-2". Останнє дуже нагадує Америку, все зроблено у відповідному стилі. Проте сама станція наче огорожена, а локальний дідусь вимагав від нас кошти за "подивитись поближче". Ми вирішили подивитись подальше :D Вийшло теж незле.
На ночівлю зупинились у містечку Уарзазат, яке теж відоме своєю кіностудією, де знімали "Американський Снайпер", "Клеопатра", "Троя" та багато інших картин. Вранці одразу ж побігли дивитись. Взяли локального гіда та не пошкодували.
Міф 5. Пустеля - це дуже жарко.
Ми продовжили свій шлях до пустелі. Залишалось геть трохи, і на горизонті почали виднітись дюни. Сказати, що серце завмирає - нічого не сказати. Такого я не бачила, таке ні з чим не порівняти. Пустеля - це справді абсолютна магія.
Щодо спеки: тут було набагато прохолодніше, аніж у Марракеші. Все просто: у пустелі сухіше. А вночі температура може опуститись дуже низько. Тому під вечір стає відчутно прохолодно. Та й загалом, півроку на деяких територіях Марокко лежить... сніг! Тому міф про постійну нестерпну спеку - лише міф. Звісно, залежить і від сезону. Ми були в березні, а от про літо чули, що буває дійсно дуже жарко.
Біля пустелі ми поселились у одному з кращих готелей, за вікном якого були дюни. Нас зустріли мятним чаєм та печивом, а увечері - грою на музичних інструментах. Так, місцеві жителі дуже привітні та гостинні, тому одразу спростовуємо міф 6 - марокканці закриті та тихі. Це не так. Вони дружні, усміхнені та добрі. Після галасливого Марракешу, ми зустрічали дуже привітних людей.
Готель, або правильніше "ріада" була майже пустою, що звичайно створило особливу атмосферу.
Щодо пустелі... не знаю, що додати. Якщо у тебе є вибір, куди їхати у Марокко, сміливо обирай пустелю. На декілька днів. І просто кайфуй.
Міф 7. Ес-Сувейра - "перлина Алтантики".
Після пустелі ми хутко повернулись у Марракеш, аби віддати авто та відправитись на автобусі у Ес-Сувейру, або як її називають усі турагенства "перлину Атлантики". Чому я одразу називаю це міфом? Саме так продають це місто. Звісно, є готелі з власними пляжами, де можна відчути велич океану та повірити турфірмам. Але якщо вийти за межі готелю, то сильно пахне рибою та сміттям. Чи означає це, що місто нам не сподобалось? Ні, зовсім навпаки.
Що одразу варто відмітити: спокій. Відносно Марракешу тут справді спокійніше. Звідусіль справді пахне рибою та сміттям. Це додає специфічного колориту, а місцеві рибалки, що фарбують човни синьою фарбою, довершують картину найатмосфернішого міста. До речі, ті човни сильно корегують на фото, тому нижче показуємо, як вони дійсно виглядають.
Ми поселились у доволі скромний і недорогий готельчик (за дві ночівлі за двох - 36$ зі сніданками), і наступні два дні провели у прогулянках біля океану та спогляданні життя. Не знаю, чому, але нам у Ес-Сувейрі сподобалось. Вдалось справді відпочити та помилуватись широкими пляжами. Для нас вона радше "перлина марокканського колориту".
Якщо говорити про "передкарантинний" стан, то марокканці не вірили у епідемію, говорили, що спека їх врятує та згадували локальну медицину, яка любить усілякі трави та настоянки. У перший день візиту наш хост у ріаді сказав, що є один захворівший іноземець, у день нашого відльоту їх стало три. А згодом Марокко закрилось і поки досі не відкрилось для тих, кому потрібна віза.
Але ми сильно чекаємо, чесно.
Ця країна проникла десь глибоко у серденько з смачною їжею (о, таджин!), чудовими людьми та неймовірними пейзажами. Що б ти не чув/ла про Марокко, які б міфи не кружляли - не вір. Переконайся та поспостерігай на власні очі за зовсім іншою, але такою магічною культурою.
Завершуємо цю казку нашим відео. Так, ми спробували знімати свій перший влог саме у Марокко. Не суди строго, але дивись усе, про що не вдалось розповісти словами.
